Думки про Південну Африку можливість стажуватися в африканському університеті привели мене і мою сім’ю до цієї цікавої, гарної, іншої та незвичної країни.
Переліт.
Переліт відбувався з Києва через Франкфурт. Незручністю було довге чекання на літак до Йоханнесбурга в аеропорті Франкфурта. Однак довге сидіння біля вікна у залі очікувань дозволило спостерігати за персоналом аеропорту і, зрештою, вивчити послідовність дій працівників аеропорту щодо прилітаючого та відлітаючого літака.
За 10 хв. до посадки підійшла до нас працівниця аеропорту і сказала, що ми можемо швидше за інших сісти на літак, разом зі людьми похилого віку, оскільки з дитиною. При проходженні на літак познайомилися зі старшою жінкою, років з 75-80 (!) , яка почала описувати як небезпечно у ПАР жити і які заходи слід приймати. Це, звісно, насторожило і на фоні загальної втоми (закінчувався другий день подорожі) додавало песимізму.
Переліт був загалом спокійний, за винятком тривалої і сильної турбулентності вночі, від якої ставало трохи недобре.
Син заснув, дивлячись «Рапунцель - заплутана історія» (на спинці кожного крісла був вбудований сенсорний екран з доступом до маси функцій: радіо, CD дисків, відео, телебачення, відео з камер розміщених на літаку, ігри т.і.).
Ось і знаменитий Йоханнесбург (Джоганнесбург), найбільше місто ПАР, яке ще називають Джозі, Джо’бург.
Офіцери на паспортному контролі, були одягненні у грубі теплі куртки, жували жуйки і з досить нейтральним виглядом розглядали паспорти.
В аеропорті зустрів нас дуже приємний мужчина, в минулому вчитель а тепер успішний фермер, допоміг з багажем, завантажив нас у свій автомобіль і по дорозі до Потчефструма розказував про Йоханнесбург, Совето, Потчефструм, зими, видобуток золота і знову про заходи безпеки, які слід вживати.
По дорозі до Потчефструма зупинились біля магазину при дорозі купити воду. Дружина із сином залишилися в автомобілі. Водій опустив вікна на 5 см. вниз (так складніше розбити вікно) і заблокував усі двері. Досить неприємне враження справляють такі заходи безпеки і формують, може і неправильну, але стійку думку про уникнення людей, які є іншими.
При в’їзді до Потчу (так місцеві називають Потчефструм) заїхали в торговий цент, щоб купити адаптери – перехідники із нашої традиційної та європейської вилки на стандарт, прийнятий в ПАР.
Не знайшли, який би повністю підходив, однак придбав два різних, які можна було обрізати і якимось чином припасувати, що, зрештою, було зроблено.
Для обміну валюти у банку слід було подати паспорт, з якого зробили ксерокопію, дати адрес проживання в ПАР, в Україні, а також телефонні номери (!) та заповнити документи. Цікавим був метод перевірки доларів на справжність. У банку ПАР, принаймні в м.Потчефструмі, це роблять спеціальним маркером, який у випадку справжності валюти залишає ледь помітний жовтувато- прозорий слід. В іншому випадку – зафарбовує в темний колір. Загалом процедура обміну декількох купюр доларів США зайняла близько 20 хв.
Завезли нас до місця нашого проживання: гостьового будинку професора, декана теологічного університету Північно-західного університету, дуже приємного чоловіка. Господиня, дружина професора, подбала про нас, купила нам їжу та декілька пляшок води для початку.
Будинок містив одну кімнату, кухню та туалет з душем. Знову заходи безпеки. Сигналізації. Обмеження.
На території подвір’я бігає дуже хороший і милий чорний собака (чорних собак місцеві темношкірі люди традиційно уникають), кіт, сплять дві черепахи (зима ж бо).
Вимагають звикання різкі перепади температури: вночі і зранку дуже холодно, близько нуля, а в день, до години 18 тепло, 18-20 градусів вище нуля, і потім раптово темніє і стає знову дуже холодно.
Постає проблема пересування по місті. Без автомобіля не варто з огляду на небезпеку та відстані. Тут не прийнято гуляти. Взагалі! А одна з центральних вулиць вважається найбільш кримінальною для пішоходів.
Ввечері відбулася зустріч з декількома працівниками факультету економіки та адміністрування за вечерею. Чудові та милі люди, молоді доктори наук цікаво розказували про свій університет, місто та життя в ньому.
Повернувшись до будинку ми знайшли його дуже холодним (будинки без центрального опалення).
Закутавшись в електроковдру та включивши калорифери заснули одразу. Далася взнаки втома трьохденної подорожі до Потчефструма. Так закінчився перший день.
